це мій перший нормальний(як мені сказали)вірш українською мовою...:
Панорама темряви,ночі,тиші і жаху
Руки ріжу ножем,-легше пригнути з даху
Після тебе лишився банальний присмак образи
Краще було би слухати ЇХ тоді ж одразу
Може зараз було би й легше без чуттєвої кризи
Я поїхала з твого життя потягом "Мрія"
Повертаюсь до тебе потягом "Жах"
Провінційна труна,де поховала надію
Скінчилася осінь,розумію,але в словах
Моїх знову той присмак банальності проймає до сміху
В моїй душі так порожньо,тошно,стерильно
Але в мріях лишається бувала краса
В серці боляче тисне і надто вже сильно
Розумію,закінчується моя банальна весна
Ще лишилась любов,але краще б її не було
Ніч застане мене зненацька в провінційному парку
Може,з ножем у руках,а може,то буде лиш квітка
Зів*ялий цвіт мого духа,що повний горя і смутку
Мене згубиш,помру,може згадуватимеш зрідка
Ту дівчину,що приїхала до тебе знесилена з муки
Мої очі забудеш,що повні суму і сліз
Мої руки,що тягнулись за щастям,та
Навколо мене тали сніги,пам*ятаєш,скрізь
Але щастя так високо і недосяжно воно проліта
А на руці так нестерпно зудів найглибший поріз
Як почуєш ім*я моє,що пахне квітами й слізьми
Знай,що я пам*ятаю,і не забуду ніколи
Години,дні,місяці з болем так важко минали
Та потяг "Мрія" поїхав зі мною й не верне з пітьми
На останнім пероні закінчувалась моя банальна провінційна весна